Прийнятий 16 травня законопроект № 5395-д авторства Миколи Паламарчука не тільки вдосконалює, але й розширює можливості Державного бюро розслідувань.

Нарешті ухвалений 16 травня 2019 року у другому читанні законопроект №5395-давторства народного депутата Миколи Паламарчука дозволить зняти деякі основні законодавчі прогалини в роботі Державного бюро розслідувань. На жаль, не всі проблемні питання вирішені законодавцем. Проте, зважаючи на серйозні розбіжності у поглядах між народними обранцями і керівництвом ДБР на діяльність даного правоохоронного органу, ухвалені сьогодні законодавчі зміни не тільки вдосконалять, але й розширять можливості Державного бюро розслідувань.

Перш за все, змінами у профільному Законі України «Про Державне бюро розслідувань» цьому відомству надається можливість створити власні оперативно-розшукові підрозділи. Визначений статус та посадові оклади співробітників підрозділів. Директор ДБР Роман Трубанеодноразово стверджував, що наявність власного, а не залученого від інших правоохоронних органів оперативного підрозділу, сприятиме більш ефективному досудовому розслідуванню злочинів, особливо скоєних саме правоохоронцями.

Також законодавець змінив конфігурацію деяких територіальних управлінь і місця їх розташування. Так, Хмельницький змінений на Вінницю, Миколаїв — на Одесу, Мелітополь — на Дніпро, Полтава — на Харків. Тут і народні депутати, і керівництво ДБР спільно погодились, що у великих містах з розвиненою інфраструктурою зручніше організовувати роботу органу, який поширює свою діяльність на кілька областей.

Ще одна важлива зміна: у ст. 13 профільного закону з’явилися кваліфікаційні вимоги до посад директора територіального органу ДБР, керівників підрозділів (управлінь) центрального апарату, а також керівника підрозділу внутрішнього контролю.

Закон також доповнено статтями 14-1 «Присяга осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань», 14-2 «Спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань» та 31 «Печатка Державного бюро розслідувань».

Нерозв’язаним лишається питання, яке стосується колізії між ст. 5 Закону про ДБР і п.1 ч.4 ст.216 КПК. Зокрема, в ст. 5 Закону про ДБР йдеться, що зона відповідальності Бюро — «злочини, вчинені посадовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесені до 1-3 категорії посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів». У зв’язку з цим директор ГБР вказував на необхідність доповнити ч. 4 ст. 216 КПК, яка регламентує підслідність ГБР, такими суб’єктами, як голови та заступники голів місцевих державних адміністрацій, голови, заступники та члени НАПК, КДКП, ВРП, ВККС, а також суддями КСУ. Побажання директора ДБР залишились без уваги.

Також обійшло увагою бажання керівника Бюро добирати працівників усіх рівнів виключно внутрішніми комісіями, сформованими наказами директора ДБР. Добір працівників на керівні посади в Бюро залишається за зовнішньою конкурсною комісією.

Джерело