Суд визнав, що СБУ завербувала фігурантку справи про пособництво «ДНР» для провокації слідчого поліції
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області виправдав колишнього слідчого Красноармійського відділу ГУМВС України в Донецькій області від звинувачень у замаху на заволодіння коштами шляхом обману і підбурювання до надання неправомірної вигоди.
Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на вирок від 13 вересня.
У лютому 2015 року слідчому поліції було доручено розслідувати справу за фактом сприяння громадянкою злочинної організації так званої «ДНР». Жінка начебто телефонувала на гарячу лінію «ДНР» та інформувала про переміщення українських військових.
У спілкуванні з жінкою правоохоронець нібито висловив пропозицію за 15-20 тисяч гривень знищити чи пошкодити речові докази у кримінальному провадженні, а саме легалізовані матеріали оперативно-розшукової діяльності ДКР СБ України (диск із записами телефонних дзвінків на «гарячу» лінію злочинної організації так званої «ДНР»), які були підставами для внесення відомостей до ЄРДР. При цьому на час розмови справа вже була передана до іншого відділу поліції і цей слідчий не мав можливості впливати на перебіг справи. Однак легалізовані матеріали оперативно- розшукової діяльності спочатку спочатку мали надійти до нього як відповідь на його доручення.
Жінка написала заяву в СБУ і слідчий був затриманий після передачі 10 тисяч гривень.
Громадянка пояснювала, що подзвонила на «гарячу» лінію «ДНР» на прохання мами, щоб не обстрілювали житлові будинки в селі Тоненьке, де вона проживає. Після до неї в дім вломилися озброєні люди і відвезли її у підвал і допитували, а через добу відвезли її в поліцію, де їй запропонували «вирішити» справу. Жінка пояснила, що її обурили «торги» зі слідчим щодо суми грошей, а також ситуація, коли молодий співробітник поліції, який є держслужбовцем, вимагає від неї хабар, при цьому у великому для неї розмірі. Вона зрозуміла, що слідчий нічим не допоможе з її справою і вирішила звернутися до СБУ.
Однак суд слідчого виправдав, визнавши провокацію злочину та суттєві порушення під час проведення та фіксації результатів негласних слідчих (розшукових) дій та дослідженні інформації, а також порушення права на захист обвинуваченого під час його затримання та проведення огляду місця події.
Суд вважає, що станом на 2 березня 2015-го, коли написана заява в СБУ, слідчий поліції не вимагав у жінки конкретну суму, не висував їй вимогу ультимативного характеру. Згідно з роздруківками телефонних з’єднань мобільного телефону заявниці та підозрюваного до 11.03.2015 слідчий жодного разу не телефонував жінці, а всі шість розмов в той час відбувалися за її ініціативи.
Із розмови, що відбулася 11.03.2015 року, вбачається, що громадянка кілька разів запитує слідчого, чи може він їй допомогти, чи можливо цю справу «разруліть», нагадуючи, що він при останній розмові озвучував їй суму 15-20. На це працівник поліції відповідає, що 15-20 — це забагато, але її епізод можливо розвалити і для цього йому треба поспілкуватися з особою, яка може частково знищити її розмову.
У разі правдивості показань заявниці, вона мала б звернутися до СБУ тільки після 11 березня 2015-го. Проте, заява про злочин датована 02.03.2015, тобто за десять днів до того як відбулися ті події, на які посилається громадянка.
Суд звертає увагу, що хоча жінка і стверджувала, що сама написала заяву про притягнення слідчого до кримінальної відповідальності, але почерк цієї заяви кардинально відрізняється від рукописного почерку написаної нею наступного дня заяви про залучення до проведення НСРД. Більш того, рукописний почерк у заяві про злочин має візуальну схожість з почерком особи, яка складала протоколи НСРД оперуповноваженого 1 сектору 2 відділу ГВ БКОЗ УСБУ в Донецькій області Д.В. Простакова.
З показань допитаної заявниці, вбачається, що за місяць до звернення в СБУ, невідомі люди, з яких п`ятеро в камуфльованій формі у балаклавах та двоє у цивільному одязі, забрали її з дому і відвезли в підвальне приміщення, де провела з зав`язаними очима 27 годин. Її опитували, чи має вона знайомих у складі т.з. «ДНР» та з`ясовували, чому телефонувала на «гарячу лінію» терористів. Наступного дня близько 17-18 год. її привезли до Красноармійського відділу поліції. Її чоловіку також достеменно невідомо, хто саме забирав його дружину, але він вважає, що це могли бути працівники СБУ.
На одному з відеозаписів НСРД зафіксовано розмову заявниці з обвинуваченим, в якій жінка розповідає, що перебувала в СБУ. Тому суд дійшов висновку, що саме співробітники СБУ утримували її 2-3 лютого 2015 року. Однак оперуповноважений СБУ цю інформацію в стенограмі розмови пропустив.
У судовому засіданні жінка розповіла, що їй невідомо про результати кримінального провадження стосовно неї, і вона цим більше ні в кого не цікавилася.
У той же час, з листа слідчого Дружківського відділу поліції вбачається, що кримінальне провадження щодо цієї жінки не закрите, але в ньому відсутні будь-які матеріали негласних слідчих розшукових дій. Ще у 2015 році до Департаменту контррозвідки СБУ скеровано запит щодо надання розсекречення матеріалів (оптичного диску, стенограм, та ін.), але до теперішнього часу інформація на адресу 1 управління ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях не надійшла, повторних запитів не спрямовувалось.
Аналізуючи ці обставини, суд схильний вважати, що громадянка перебувала у певній залежності від працівників СБУ від моменту перевезення її з квартири у невідоме їй підвальне приміщення, де вона утримувалася протягом 27 годин і допитувалася щодо телефонного дзвінка на «гарячу лінію» ДНР. Саме тому вона повідомляла в суді, що їй не знає осіб, які її утримували. Імовірно, через це оперативний співробітник СБУ приховав у протоколі НСРД слова громадянки, що вона перебувала у співробітників СБУ.
Це пояснює, чому жінка звернулася з заявою на слідчого саме до СБУ, а не до іншого правоохоронного органу і в подальшому не цікавилась перебігом своєї кримінальної справи, а легалізовані матеріали оперативно- розшукової діяльності щодо цієх жінки так і не були передані СБУ в поліцію.
Суд приходить до висновку, що заявниця перебувала під дієвим контролем співробітників СБУ щонайменше з дня її затримання 2 лютого 2015-го і саме з цього часу усі її дії узгоджувалися та керувалися співробітниками цього правоохоронного органу.
Із роздруківки телефонних з’єднань вбачається, що за період з 4 лютого по 27 березня 2015 між заявницею і слідчим відбулося 23 телефонних з’єднання, з яких 17 за ініціативи заявниці.
Записи розмов свідчать, що жінка неодноразово запитувала слідчого, як він міг би їй допомогти, просила поспілкуватися з кимось чи звести її з особами, які можуть це зробити та допомогти їй у знищенні доказів. При цьому описувала свої переживання, що вона не їсть і не п’є, має дітей і їй це не потрібно.
Суд вважає, що заявниця діяла як агент правоохоронних органів, а співробітники СБУ зініціювали розслідування щодо слідчого поліції без достатньої на той час інформації і не виявляли необхідної пасивності. Тому стосовно обвинуваченого була здійснена провокація правоохоронних органів.
Суд дійшов висновку, що СБУ також контролювала заявницю і під час судового розгляду, оскільки кримінальне провадження щодо неї не було закрито, а легалізовані матеріали оперативно -технічних заходів слідчому не направлені і залишаються в ДКР СБ України, що об’єктивно утворює залежність заявниці від рішення уповноважених співробітників СБУ направляти чи не направляти вказані матеріали.
Усі отриманні шляхом провокації докази не можуть бути використані у судочинстві і є недопустимими.